Не всі населені пункти України можуть похвалитися тим, що їх відвідував хтось із великих людей. А от у Прилуцькому краї свого часу гостював сам Тарас Шевченко.  Раніше вважалося, що Кобзар приїздив на Прилуччину тричі, але згодом з'ясувалося, що візитів було п'ять (так стверджує місцевий краєзнавець Анатолій Риженко). В 1843-у та 1844 роках Тарас Григорович бував у Прилуках проїздом, але саме тоді він і познайомився з містом. Шевченко на поштовій станції міняв коней і отримував подорожну. Вулиці, люди, архітектура Прилук - усе це не залишило Тараса Григоровича байдужим. Про побачене він розповів у повісті "Музикант". 
Наступна і значно довша зустріч з Прилуками припадає на 1845 рік. Шевченко за завданням Київської археологічної комісії їхав замальовувати історичні та архітектурні пам'ятки і побував не лише у місті над Удаєм, а й у селі Дігтярі, Густинському монастирі. Тоді ж зробив ескізи Спасо-Преображенського собору Прилук. Враження від візиту теж знайшли відображення у повісті "Музикант". Ось яку пораду дав Шевченко: "...відвідати напівзруйнований монастир Густиню, що по той бік річки Удаю, верстви за три од міста Прилуки. Можу вас запевнити, що каятися не будете. Це справдешнє Сенклерське абатство". В 1845 році Прилуки потрапили до альбому малюнків Шевченка. Окрім Спасо-Преображенського собору, там є портрети жителів міста. Наприклад, Михайла Данчича - засідателя суду в корчемних справах. У Прилуках по вул.Кустівській, 29 зберігся будинок, в якому побував Т.Шевченко у 1845 р. У ті далекі часи в ньому проживав поміщик Данчич зі своєю сім'єю. Про данчича відомо, що він доб ре знав українську історію, збирав старовинні рукописи. Серед малюнків альбому Шевченка 1845 р. першим іде малюнок косаря з підписом "Данчич".
Пам'ятним став приїзд Кобзаря до Прилук 1846 року. Поет не планував зупинятися тут, але обставини внесли свої корективи...
Тарас Григорович направлявся з Лубен до Ніжина. У Прилуках перепрягали коней, тому зупинка мала бути короткою. Однак на одній із вулиць загорівся будинок єврейської сім'ї, тож Шевченко заходився допомагати рятувати майно. Підтвердження даного факту знаходимо в О.Афанасія-Чужбинського, який подорожував разом із поетом: "Горіла вбога халупа. Народ збігався, але гасити допомагали здебільшого євреї, бо в халупі жив їхній одновірець. Ми також прибігли на пожежу, і Тарас Григорович кинувся рятувати майно погорільців. Він нарівні з іншими виносив різноманітний мотлох і, коли все закінчилось, виголосив промову до християнського населення, що діяло якось неохоче... Шевченко палким словом докоряв присутнім за байдужість, доводячи, що людина у скруті й біді, хоч би якої була нації, хоч би яку сповідувала віру, стає нам найближчим братом".
Тарас Шевченко знову завітав до нас в 1859 році. На той час Прилуки були типовим повітовим містечком, що налічувало 29 вулиць, 45 провулків і 3 площі (небруковані). Серед населення переважали купці й міщани.
"Я всівся на своїй мізерії, тобто на валізі, й почав малювати прекрасно освітлену вечірнім сонцем кам'яну церкву, досить незграбної, але оригінальної архітектури, збудовану полковником прилуцьким Гнатом Галаганом", - пише Шевченко у повісті "Музикант".
Ночував тоді Кобзар у повітового вчителя, якого називав своїм Вергілієм. Відомо, що поет відправив із Прилук лист Варфоломію Шевченку. Далі Тарас попрямував до Конотопа.
"Якщо ви, ласкавий читальнику, любите старовину, то раджу вам, коли переїжджатимете через місто Прилуки Полтавської губернії, спинитися на добу в цьому місті, а коли це трапиться не восени й не зимою, то можна зостатися й на дві доби...", - ось такі рядки є в повісті "Музикант".
Прилуки завжди шанували і шанують Тараса Шевченка. Про нього, насамперед, нагадують пам'ятники. У центрі міста в 2007 році було відкрито оригінальний монумент молодому Шевченку-художнику. До речі, це перший в Україні пам'ятник Шевченкові як художнику, а не поету. Одна з вулиць Прилук носить ім'я Кобзаря, на ній встановлено його невелике погруддя, біля якого шанувальники творчості поета щороку збираються в день його народження... Стежки, якими ходив Тарас Григорович у Прилуках, не заростають.
|
